До дня музики: 5 міфів.

Я в МКСьогодні, 1 жовтня – ми відзначаємо День музики, проголошений Музичною радою при ЮНЕСКО в 1974 році. Музика – надзвичайно популярний феномен культури і, як і більшість феноменів, здобула безліч міфів. Ось їх би нам і хотілося сьогодні описати. Поїхали!

Міф 1: Музика дар Божий.

Насправді музика – це 99% майстерності і 1% – здібності, такі як музичний слух або голосові дані, які насправді так само розвиваються.

Майстерність дається роками практики і добрими вчителями. Автор цих рядків не без суму пригадує юнацькі роки, коли годинами проводив час за фортепіано, аби навчитись натискати клавіші свого інструменту в правильному порядку, у потрібний час і з потрібною силою. Не без суму, бо інші діти в цей час грали в футбол чи хокей (ігор на смартфонах тоді ще не було). Але ці заняття дали результат. І вдячний викладачам, які підказували, що є правильним, а що – ні.

Зі здібностями складніше. Що таке музичний слух? Попросту кажучи, музичний слух – це коли наші нервові клітини можуть достатньо точно визначити частоту звукових коливань, які долітають до наших вух. Або навіть навпаки – спочатку уявити собі ноту потрібної висоти, а потім її заспівати.

То може хоча би музичний слух – це дар Божий? Дослідження показують, що і музичний слух розвивається вже в процесі життя в ранньому дитинстві, у так звані «критичні періоди розвитку». А далі – знову-таки музична школа, де розповідають, що таке музичні інтервали, акорди, і як їх на слух можна розпізнати.

А як на рахунок голосу? На жаль автор цих рядків не володіє співочим голосом і тому схильний вірити в те, що співацький голос – так, це таки виключно Божий дар! Щоправда, якщо ви завітаєте до консерваторій у клас вокалу, Ви знову переконаєтесь, як багато залежить від вчителя і ще більше – від готовності початківця працювати над своїм голосом.

Міф 2: Музична мова – інтернаціональна.

Якоюсь мірою це так, якщо це інструментальна музика. З вокальною інакше – якщо ви чуєте «войкесапетекозіамор» – то без відповідних знань італійської мови, Ви ніколи не здогадаєтесь, про що ж насправді співає бідолашний Керубіно.

Але і з інструментальною музикою не все так просто. Можете зробити простий експеримент. Спробуйте прийти до продюсера модної FM-радіостанції і запропонувати йому щось авангардове, або фолькове. Скоріше за все, він ввічливо скаже вам «неформат». Або неввічливо. Чому? Саме тому, що мова, якою «спілкується» ваш авангардовий твір цьому продюсеру незрозуміла. І не тільки йому, але і тій аудиторії, заради якої він старається.

Пояснення цьому феномену досить просте. Музична мова так само, як і літературна – це певні знаки. Не такі конкретні, як у словах, але все одно знаки. Вони виражають наші почуття, емоції, віддзеркалюють наші думки або рухи нашого тіла. І щоб прочитати ці знаки – їх треба відчути самому, треба мати певний досвід, як ці знаки прочитати. І якщо ви ніколи не слухали авангард, а слухали лише реп – авангард вам буде не зрозумілий.

Міф 3: Музика об’єднує. 

З цим все дуже легко. Напевно ви стикались з ситуацією, коли у вагон метро вривається якийсь нездара і починає награвати щось популярне, частіше за все із російської естради. Або співати щось віддалено схоже на молитви поперек інтонації і ритму. Він об’єднує Вас з іншими пасажирами? Ви відчуваєте себе єдиним цілим з цим нездарою? Отож.

Музика може як об’єднувати, так і роз’єднувати. Все залежить від того, хто грає, що грає і для кого грає. До речі, ті хто складав правила метрополітену про це знають, і пунктом №4.16 записали, що грати на музичних інструментах у метро не дозволяється. Але хто в наш час звертає увагу на правила?

Міф 4: Музика зцілює.

Так, про це пишуть дуже багато. Навіть є така наука – «музикотерапія». Як правило, лікувальні властивості приписують музиці В.А. Моцарта. Інші приписують звучанню різних екзотичних інструментів східно-азійського походження, як наприклад глюкофон, співаючі чаші або діджеріду.

Але спробуйте дізнатись, від яких конкретно хвороб музика може зцілити? На жаль, єдина ситуація, де музика справді може допомогти – це для відновлення душевної рівноваги, для зняття стресу, для релаксу. Так, навіть ми би рекомендували музикотерапію для запобігання неврозу. Але щойно ви стикаєтесь зі справжньою хворобою, хоча би навіть такою легкою, як застуда – наша вам порада, шановний читачу – звертайтесь до лікарів, а не музикантів. І нехай лікар пропише Вам ліки, а не музичні твори.

Міф 5: Міжнародний день музики. Так і це теж міф!

Готуючись писати цю статтю, я відкрив Вікіпедію і спробував дізнатись, що пишуть про Міжнародний день музики різними мовами світу? Так ось, стаття про цей день є лише в чотирьох розділах Вікіпедії – нашому, російському, німецькому і естонському. Навіть англійці – співвітчизники  Ієгуді Менухіна, який ініціював цей день, не написали ані слова. Ані слова! При тому що кількість статей в англійській Вікіпедії скоро досягне 6 мільйонів!

Правда в західних країнах трапляються і інші «дні музики». Наприклад у французів є «Fête de la Musique», яке відзначається 21 червня. Про це свято у Вікіпедії написали хоча би 28 мовами. Але чи достатньо і цього для статусу міжнародного?

Тоді чим же  музика є насправді? Якщо вона не лікує, не об’єднує і навіть не всім зрозуміла?

Висловимо нашу думку. Музика – це мистецтво. Точніше, повинна бути мистецтвом. На нашу думку. Музика розкриває нам наші же можливості – відчувати, мислити, пізнавати навколишній світ і себе. Або не розкриває. Це вже залежить від вмінь музиканта.

Андрій Бондаренко,

піаніст, композитор.

До 10-річчя Вікімедіа Україна

тортСьогодні виповнюється 10 років з дня заснування організації «Вікімедіа Україна» (ВМУА). Ось цей торт зараз розділю з жінкою, а перед тим поділюсь деякими думками. 

Особисто я почув ідею створення «Вікімедіа Україна» від Юрія Пероганича і хоча не зовсім уявляв, що це буде, відчував, що ідея перспективна і варто докласти зусиль до її реалізації.

Скільки людей і на якому етапі підтримало цю ідею зараз важко сказати, але на установчі збори нас прийшло шестеро.  Рівно 10 років тому. До речі, із цих 6 досі членами ВМУА є лише 2. Але, на щастя, всі 6 із 6 живі.

Що можна записати в актив ВМУА за 10 років? Не претендуватиму на об’єктивність, напишу виключно свою особисту точку зору, причому не з точки зору ролі в культурному бла-бла-бла, як я це любив робити, поки був молодим, а з точки зору екзистенції.  Отже, поїхали:

  1. Чимало людей безкоштовно побували за кордоном.  Зокрема особисто я —вперше в житті (і ймовірно – востаннє) — в Німеччині, Італії і Гонконзі. Гонконг втілив одразу дві мрії мого життя — побувати в тропіках і залізти на 100-поверховий хмарочос. Дехто з моїх вікі-колег побував у США, Мексиці, Південній Африці, Македонії і ще ряді країн, і я за них радий. І Ви за них порадійте — вони заслужили на ці подорожі невтомною працею над статтями Вікіпедії.
  2. Ще кілька людей розширили для себе географію України. Зокрема, я вперше (і, схоже, востаннє) побував в Луганську. Це було за півроку до окупації. Скажу, що там були досить красиві довгоногі телиці, але Україна там існувала лише малесенькими острівцями. Зараз певно вже не існує.
  3. Ще кілька людей отримали призи за участь у конкурсах з написання статей Вікіпедії. Дехто — сертифікати членів журі. Я, до речі серед останніх.
  4. Дехто із нас зміг реалізувати нові творчі ідеї. Зокрема «Світова класика українською» без ВМУА певно би не стартувала. І справа не стільки в матеріальній підтримці, скільки у вірі. Щоб зрушити велику справу, має бути фанатична віра, і в мене була віра у вікімедійний рух. Зараз їй на зміну приходить віра в «культуру 3.0», але про це я пізніше напишу.
  5. І нарешті на якусь мить ми частково підмінили Мінкульт. Ні, рехворм ми не ініційовували, цур їх. Але ми створили каталог пам’яток культурної спадщини. Мінкульти інших країн таким займаються. В тому числі й ерефії. Але не наш. А ми тим зайнялись. І зробили. Більше 70 К пам’яток. Мабуть вже половиною з них можна милуватись на фотографіях у Вікіпедії. Я радий, що був до цього причетний.
  6. А, і ще одне. Щасливі власники телескопів тепер кожної безхмарної ночі можуть милуватися на зоряному небі маленьким астероїдом 17-ї зоряної величини, що має назву «Вікіпедія».

Не пишу про статті Вікіпедії, бо абсолютна більшість із них пишеться незалежно від того, існує ГО «Вікімедіа Україна» чи не існує. Я до речі писав на порядок більше, поки її не існувало.

Для чого я це пишу? Мабуть для того, щоб кожному з Вас побажати творити. Беріть і творіть. Це всяко краще, ніж передивлятись 100500-тий випуск зеленого кварталу.

А, і ще, ледь не забув. Також статистика. 3 із 6 присутніх на зустрічі 31 травня 2009 були музикантами. Тобто 50%. Із цих 3 осіб на сьогоднішній день членами ГО «Вікімедіа Україна» є 0 (нуль) осіб.

Анонс: «Прелюдії і дії»

Запрошую на концерт в Національній спілці композиторів України 22 червня о 19.00.  В концерті прозвучать мої власні твори, дещо з фортепіанної класики і україномовна вокальна класика, яка звучала в проектах «Світова класика українська».

В концерті братимуть участь заслужений діяч мистецтв України Оксана Петрикова, соліст національної оперети Павло Бєльський, а також лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів Тетяна Кіченко, Марія Саламін, Оксана Євсюкова, Аліна Сердека, Сергій Борисенко, Павло Зубов, вокальний ансамбль  «Semplice», інструментальний ансамбль у складі Яків Душаков і Олександр Коваленко, а також юні виконавці – учень ДМШ № 24 Едгар Бондаренко, Іларіон Інтелегатор, учениці ДМШ №4 Наталія Нестерова, Анастасія Піастро .

прелюдії і дії

Концерт називається «прелюдії» і «дії» (прелюдія – pre + ludus + дія), тому що все наше життя складається власне із гри перед дією і самої дії. Концертна програма так само розпочнеться з прелюдій (С. Рахманінов, Дж. Гершвін та І. Карабиць), потім будуть представлені різні вокальні та фортепіанні твори і, нарешті, закінчиться прем’єрами – піснею «Прекрасний Києве» на слова М. Рильського (версія з фортепіано і струнними) та Гімном Вікіпедії версії 1.2 (версія зі струнними).

 

Програма:

Фортепіанна класика

  1. Сергій Рахманінов – D-dur op.23
    2-4 Джордж Гершвін – Три прелюдії
    5-6 Іван Карабиць – №№ 1, 10, 17 з циклу 24 прелюдії

***
7 «Оля-плакса» (1986) –  виконує учениця ДШМ №4 Наталія Нестерова.
8 «Калейдоскоп» (1989) – виконує Анастасія Піастро (ДШМ №4).
9 «Нектарниці» (із балету «Маугліана») – виконує Іларіон Інтелегатор
10 Едґар Бондаренко – «Зелені коники в траві» на вірші Леоніда Глібова. Виконує автор.

***

11-13 Вокальний цикл на слова Ліни Костенко (1991): «Розвиднілось траві», «Мене ізмалку люблять всі дереваа», «Мені відкрилась істина печальна»

– солістка Марія Саламін

***

Фортепіанні обробки народних пісень (2017-2018):
14-17  «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Ой сивая та і зозуленька»

18-20 Три пісні з балету «Аліса в дивокраї» – солістка Оксана Євсюкова

***

21 Джузеппе Верді, арія Жермона – соліст Павло Бєльський
22 Жорж Бізе куплети Тореодора – Павло Бєльський
23 Імре Кальман Дует Сільви і Едвіна – Тетяна Кіченко і Сергій Борисенко
***
24 «Прекрасний Києве» – солістка Оксана Петрикова, Богдан Карпук, Тетяна Куля. Віолончель – Яків Душаков, Скрипка – Олександра Коваленко. Фортепіано – Оксана Євсюкова і автор.

25 Гімн Вікіпедії – соло Павло Зубов і ансамбль «Semplice», художній керівник Олена Грицюк.

 

Вхід вільний. тобто на шару.

Щодо проекту положення про атестацію педагогічних працівників закладів освіти сфери культури

Ознайомився з проектом положення про атестацію педагогічних працівників закладів освіти сфери культури.  Як член президії  Громадської ради при Міністерстві культури, не міг оминути.

Результатом опитувань і численних обговорень з колегами став ось такий список пропозицій, надісланий на адресу, зазначену на сайті Міністерства – change2017@i.ua   Можливо не все відзначив, але принаймні те що вважав за найбільш необхідне.

Публікую, щоб потім не казали, що мовляв ніхто нічого не пропонував…

П.п. текст зміни Примітки
розділ І

 

2.2

 

Веде заняття (спілкується на заняттях, під час виконання професійних обов’язків), веде навчальну та­/або службову документацію державною мовою відповідно до Закону Веде заняття (спілкується на заняттях, під час виконання професійних обов’язків), веде навчальну та/або службову документацію державною мовою відповідно до чинного законодавства редакційна
3.2 Узяв участь за весь міжатестаційний період у не менше п’яти заходах підвищення кваліфікації з навчальних дисциплін, які викладає, або за напрямками методичної роботи, у тому числі зі спеціальностей або за видами діяльності, пов’язаних з його роботою (з них 1 захід за весь міжатестаційний період обсягом не менше 2 кредитів ЄКТС)

 

Узяв участь за весь міжатестаційний період у не менше п’яти заходах підвищення кваліфікації з навчальних дисциплін, які викладає, або за напрямками методичної роботи, у тому числі зі спеціальностей або за видами діяльності, пов’язаних з його роботою (з них 1 захід за весь міжатестаційний період обсягом не менше 60 академічних годн)

 

Поняття кредитів ЄКТС застосовуються лише для здобувачів вищої освіти. Натомість викладач, що проходить підвищення кваліфікації не є здобувачем вищої освіти. Тому слід рахувати в академічних годинах.
розділ ІІ

 

1.2.4.

. кількість учнів, відрахованих із закладу до завершення повного курсу навчання, (для викладачів теоретичних, факультативних дисциплін та колективного музикування – кількість учнів, які пропустили 50 % і більше занять з таких навчальних дисциплін) не перевищує 40% від загальної кількості учнів класу (групи);

 

. кількість учнів, відрахованих із закладу за неуспішність (для викладачів теоретичних, факультативних дисциплін та колективного музикування – кількість учнів, які пропустили 50 % і більше занять з таких навчальних дисциплін) не перевищує 40% від загальної кількості учнів класу (групи);

 

(або вилучити)

Лише відрахування за неуспішність може бути показником недостатньої ефективності роботи викладача.

Натомість в багатьох  випадках (а в ДМШ – в більшості випадків), відраховування відбуваються з інших причин. зокрема  через несплату за навчання або за власним бажанням здобувача освіти (або на підставі відповідної заяви батьків), причиною чому можуть бути неможливість сплачувати за навчання, зміна місця проживання, обрання дитиною інших пріоритетів, і інших, незалежних від  викладача обставин.

Такий критерій може спонукати викладача тиснути на дітей із вимогою не покидати навчальний заклад, що є порушенням їх прав на вільний вибір професії та місця проживання.

Також цей критерій демотивуватиме викладачів брати дітей віком від 9 років, адже така дитина не встигне закінчити мистецьку школу до отримання атестату зрілості, що призведе до дискримінації дітей за віковою ознакою.

2.2.4

3.2.4

4.5

5.5

6.5

 

Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього
2.2.5 забезпечує не менше одного разу на рік публічний виступ (сольний або в складі учнівського колективу) або демонстрування творів кожного здобувача освіти на заходах місцевого (районного в містах, міського, селищного, сільського) рівня забезпечує не менше одного разу на рік публічний виступ (сольний або в складі учнівського колективу) або демонстрування творів здобувачів освіти на заходах місцевого (районного в містах, міського, селищного, сільського) рівня

 

(або вилучити)

Хоча публічні виступи є бажаним і стимулюючим фактором, не можна вимагати таких виступів від усіх без винятку здобувачів освіти, принаймні на початковому рівні. Деякі учні можуть відмовлятися від публічних виступів через стан здоров’я, особливості психіки, релігійні переконання і т.п. причини, і не можна ставити викладача в ситуацію, коли він змушений буде вимагати від дитини таких виступів.
1.2.5.

3.2.5,

4.6

5.6

Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього
5.7. забезпечує участь як мінімум 40 % студентів, що опановують відповідну дисципліну, у культурологічних заходах, проектах, у тому числі, наукових, науково-практичних конференціях – для викладачів культурологічних спеціальностей коледжів забезпечує не менше одного разу на рік участь студентів, що опановують відповідну дисципліну , у культурологічних заходах, проектах, у тому числі, наукових, науково-практичних конференціях – для викладачів культурологічних спеціальностей коледжів

 

(або вилучити)

Хоча науково-практичні конференції і інші подібні заходи є корисною формою роботи, вимагати від студентів брати участь в таких заходах не завжди доцільно. Насамперед це стосується студентів виконавських спеціальностей (напр. духовиків), для яких пріоритетним є розвиток виконавської майстерності, а не науковий напрямок.  Крім того не всі дисципліни передбачають організацію науково-практичних конференцій, наприклад історія музики – більшою мірою, сольфеджіо – меншою.

Відтак заявлені 40 % є недоречними.

 

4.7, 6.7 Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього
 

Розділ ІІІ

4.4

забезпечив супровід не менше 65 % публічних виступів здобувачів освіти (сольних або в колективі) з тих, хто навчається в класі (групі), у тому числі на заходах районного в містах, міського, селищного, сільського рівня забезпечив супровід не менше 65 % публічних виступів здобувачів освіти (сольних або в колективі із числа тих, що відбуваються за участі концертмейстера) з тих, хто навчається в класі (групі), у тому числі на заходах районного в містах, міського, селищного, сільського рівня

 

(або вилучити)

Значна частина публічних виступів відбувається без концертмейстера. Зокрема співаки нерідко виступають під фонограму («мінусовку»), а хорові колективи та вокальні ансамблі нерідко співають акапела. Не можна спонукати концертмейстера тиснути на дітей з вимогою заборонити виступи під фонограму («мінусовку»). Робота концертмейстера при цьому залишається необхідною для підготовки учня до виступу (навіть якщо кінцевий результат буде без участі концертмейстера).
1.2.4

2.2.4

3.2.4

5.4, 6.5

 

Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього Аналогічно до попереднього
 

Розділ V

2.3

Підтвердив авторство (пройшов перевірку на плагіат) та ефективність методу шляхом отримання незалежного фахового висновку (експертизи), має не менше двох зовнішніх (незалежних) експертних висновків з підтверддженням; (вилучити) Критерій недоречний. Для більшості виконавських спеціальностей (принаймні для виконавців на тих інструментах, що не зазнали суттєвої реконструкції протягом останнього століття) винаходження принципово нових методик є недоцільним. Витрата часу викладача на опис такого «оригінального методу» лише відбиратиме його сили і час, і не матиме жодного позитивного ефекту на реальну якість надання освітніх послуг.

 

 

Про рейтинги в освіті

На моїй роботі таки остаточно запровадили рейтингову систему, і стосується вона тепер усього науково-педагогічного персоналу, тобто і викладачів і концертмейстерів.

Система досить складна – різним видам роботи відповідає певна кількість балів, обсяг робіт множиться на бали і потім все це сумується. Втім, змоделювати свою стратегію на так і важко.

Математичне моделювання показує, що тепер для успішного проходження квесту я повинен кожного місяця організовувати концерт, писати 1-2 наукові статті, і час від часу займатися чимось більш глобальним, як наприклад конкурс, запис CD чи видання збірників.

Певна кількість балів мені звичайно перепаде від участі в звітних і інших планових концертах кафедри, але без того щоб самому собі придумувати заходи – ніяк.

В глобальних масштабах напевно це плюс – Україні швидше відкриватимуться незаслужено забуті українські вокальні переклади та і просто незаслужено забуті музичні твори (ну принаймні поки я не кинув цю затію).

Але є в глобальних масштабах і ризики. По ідеї така система відволікає викладачів від основної їхньої задачі – роботи зі студентами. Крім того, жорсткі часові рамки рано чи пізно надихатимуть багатьох науково-педагогічних працівників якщо не на плагіат, то принаймні компіляції. Очевидно стимулюватиметься і розвиток ринку послуг із написання статей на замовлення, а також ринок послуг різноманітних комерційних наукових журналів, зацікавлених друкувати за гроші ну майже абищо.

І, нарешті, у тих вишах, де можливо процвітає корупція (ні, я звичайно вірю, що в Україні таких немає, але раптом….), можна собі лише уявити, яке достойне пера Орвелла відкривається поле для маніпуляцій із зарахуваннями і незарахуваннями рейтингу.

Що прикро – на жаль в рейтингу відсутня позиція, в яку можна було би вписувати доробок у Вікіпедії. Це дуже велике упущення. Адже за великим рахунком – хто читає наукові журнали? Та майже ніхто. Особливо якщо це комерційний журнал на кшталт “молодого вченого”. А хто читає Вікіпедію? Мільйони щомісячно.

Якщо комусь цікаво, як ця система працює, то модель ось тут – Ratings_edu

Дитячі музичні школи: чого насправді хочуть реформатори?

дитячі школи - чого хочуть реформатори

4 грудня 2018 року у приміщенні ДМШ № 35 м. Києва відбулася нарада Всеукраїнської раду директорів закладів початкової мистецької освіти, на якій розглядалася «Концепція сучасної мистецької школи», ухвалена Наказом  Міністерства культури  від 20 грудня 2017 року. Оцінка концепції загалом була дана негативна. Чому?

 

Спочатку трохи передісторії. Ще за радянських часів по всій Україні, як і в інших республіках, була сформована мережа мистецьких навчальних закладів, яку можна зобразити у вигляді піраміди, в основі якої – дитячі музичні (а також художні, хореографічні і т.п.) школи, в середині – музичні училища, а на вершині – консерваторії, яких в Україні було 6. І хоча в репертуарі цих закладів інколи траплялись пісні про «дєдушку Лєніна», усі наші видатні композитори, такі як Володимир Івасюк та Олександр Білаш, Валентин Сильвестров та Іван Карабиць – усі вони пройшли через ці три ступіні: ДМШ – музучилище – консерваторія. Деякі замість музучилища закінчували Середні спеціалізовані школи («десятирічки»).

 

Перевагою системи було те, що мистецькі школи фінансувалися державою і плата за навчання в них була по кишені усім. Відтак і бажаючих навчатись було багато, всі мали змогу віддати до школи своїх дітей,  і якщо найталановитіші з них згодом ставали всесвітньо відомими артистами, то решта – їх вдячними слухачами, що розкуповували квитки у філармонії та оперні театри.

 

Звичайно, не можна стверджувати, що всі викладачі дитячих шкіл були і є чуйними, компетентними і творчими людьми. Траплялись і зануди. Саме з такими викладачами довелось стикнутися працівникам Мінкульту, які  написали в Концепції, що «система радянської школи створила безліч програм і методик, які діють і сьогодні, перетворюючи унікальність і неповторність творчої особистості в інструмент пропаганди цінностей певної державної системи». Але історія розставила все на свої місця – пропагандисти компартії відправлені на смітник історії, а пісні Білаша чи Івасюка слухатимуть ще багато й багато поколінь любителів музики.

 

Звичайно музична освіта не тупцює на місці і постійно розвивається. Викладачі створюють нові програми, підручники й хрестоматії, в яких все більше місця відводиться українським творам – це і народні пісні, і доробок українських класиків та сучасників. Щоправда, після знищення останнього нотного магазину в Києві, знайти ці новітні підручники буває непросто. Але на допомогу прийшов Інтернет з його мережею Інтернет-крамниць і форумів, де при бажанні можна знайти практично все.

 

З якими ж проблемами стикаються музичні школи зараз?

 

Протягом минулого року Громадською радою при Мінкульті було проведено опитування, що виявило найбільш актуальні потреби музичних шкіл – це оновлення матеріально-технічної бази, підвищення зарплат педагогічних працівників і оновлення  навчально-методичної літератури. Фактично всі три напрямки впираються у фінансування, бо і закупити нові музичні інструменти, і навіть надрукувати невеликий нотний збірник – все це коштує грошей.

 

Міністерство культури також проводило опитування. Щоправда це опитування стосувалось не так вивчення потреб музичних шкіл, як ставлення педагогів до роботи Міністерства. Результати нас не здивували – лише 34 % вважають необхідним розробляти нову концепцію, лише 17 % підтримують модернізацію «змісту освіти»  і – увага – 9 % опитаних «зазначили, що треба щось міняти, але це має робити Міністерство культури». Тобто, кажучи простіше, рейтинг довіри до Міністерства культури становить 9 %.

 

Що ж, вітаємо пана Міністра з таким результатом і подивимось, який висновок було зроблено?

 

Перше, що зробило Міністерство для вирішення проблем, це взяло Закон про Освіту, і змінило там термін «Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання)» на «мистецьку школу». Погодьмось, 2 слова замість 8 – це рішучий крок вперед. На щастя, Олександрові Шаліту вдалося переконати законотворців включити до прикінцевих положень Закону, що ці терміни розглядаються як рівнозначні (розділ VIII пункт 3-1), тож негативних наслідків від такого скорочення бути не повинно.

 

Друге, про що мріє Міністерство – це розділити дітей на тих, які планують здобувати мистецьку професію надалі і тих, які не планують. Про те, хто саме і в який спосіб ділитиме дітей, у Концепції не пишеться. Та й чи багато батьків напевно знають, яку професію обере їх дитина?

 

І нарешті третій стовп – це оновлення «змісту освіти». Ні, про заохочення авторів підручників не йдеться, про фінансування і розповсюдження друкованих видань теж, єдиний більш-менш конкретний описаний крок – це створення Електронного репозитарію навчальних програм, підручників і хрестоматій.

 

Отже, якщо зіставити реальні проблеми мистецьких шкіл і кроки Міністерства, реальні чи заплановані, то перетинаються вони хіба що у створенні Електронного репозитарію, який, якщо ініціатори якісно зроблять його, дійсно міг би сприяти принаймні оновленню «змісту освіти» . На цьому лінія перетину закінчується.

 

Але чому міністерство лишається глухим до потреб музичних шкіл?

 

Для відповіді на це питання зацитуємо кульмінацію міністерської Концепції:

 

«Кожна сучасна мистецька школа має визначити свою місію та затвердити стратегічний план свого розвитку»

 

Там же йдеться про те, що мистецька школа сама повинна розробляти програми, дбати про якість навчання і про наявність «достатнього навчального обладнання, музичних інструментів».

 

А що ж тоді має робити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв? Шукаємо назву цього органу в Концепції і бачимо, що його там немає. Тобто цей орган не робитиме Нічого з великої літери «Н». Саме так, нічогісінько.

 

Звичайно тут можна запитати, а можливо це і добре, що Мінкульт не втручатиметься? Свобода – це ж добре? Тим більш, якщо його працівники вчились у тих, хто перетворював «неповторність творчої особистості в інструмент пропаганди»?

 

Можливо і так. Власне доцільність існування Мінкульту ставили під сумнів вже чимало митців. Але послухаємо, що розповідають директори шкіл з регіонів.
– «У Тернополі запровадили картку тернополянина, і тепер учні мистецьких шкіл, яким з цією карткою не пощастило, муситимуть платити за навчання 1200 грн».

– «Місто Гола Пристань на Херсонщині утворило територіальну громаду, окрему від громади Голопристанського району. Відтепер в єдиній на весь район мистецькій школі, що знаходиться у райцентрі, матимуть змогу вчитися лише учні з самого райцентру, натомість діти з околиць у праві навчатися дискриміновані».

 

Цих двох прикладів достатньо для того, щоб поставити питання – що робити тим мистецьким школам, де керівництво об’єднаної територіальної громади дискримінує дітей за пропискою? Або й ще гірше –взагалі вирішить, що мистецька школа їй геть не потрібна?

 

Як не парадоксально, але найнадійнішим захисником дитячих мистецьких шкіл є самі діти. Допоки діти бажатимуть вчитися, допоки школу активно підтримуватимуть їх батьки – школа існуватиме. Про це йшлося на нараді. Тільки активна підтримка батьків, їх готовність в разі чого пікетувати  місцеві органи влади з вимогою зберегти мистецьку школу є єдиним дієвим захистом.

 

Звичайно є і інші шляхи. Скажімо, в нормативно-правовій базі можна знайти різноманітні запобіжники, серед яких, наприклад, субвенція з державного бюджету для загальноосвітніх шкіл, нормативи щодо забезпечення бібліотеками тощо. В Концепції до речі йдеться про розробку «Мінімальних стандартів забезпечення послугами початкової мистецької освіти громадян за місцем проживання», але якими ці стандарти бачать в Міністерстві, і чи увійдуть ці стандарти до нормативно-правової бази, це також залежить від нашої громадянської активності.

 

І нарешті, повернемось до питання, яке стоїть в заголовку – чого ж насправді хочуть реформатори?

 

Певний досвід аналізу роботи Мінкульту спонукає думати, що найбільше, чого хочуть в міністерстві – це мінімізувати свою відповідальність. І якщо йдеться про життя музичної школи – найбільше, чого хоче чиновник міністерства – аби школа не допікала його своїми проблемами. А поділ дітей на «напрямки» чи самостійне складання освітніх програм – це лише інструменти, які дозволять кожній конкретній школі як завгодно гнучко увігнутися у наскільки завгодно мікроскопічні можливості місцевого бюджету, не створюючи при цьому головного болю для пана міністра чи його підлеглих.

 

Андрій Бондаренко,

Композитор, піаніст, громадський діяч.

 

 Для довідки.  Всеукраїнська рада директорів закладів початкової мистецької освіти була заснована у 1985 році (первісна назва – «Рада директорів музичних шкіл Української РСР») і протягом понад 30 років свого існування відігравала значну роль у формуванні сприятливого нормативно-правового поля для діяльності мистецьких шкіл. З 2003 року Раду очолював Олександр Григорович Шаліт, заслужений працівник культури України, директор київської ДМШ № 35.

 

Відповідно до оновленого положення, Рада є саморегульованою громадською організацією, яка здійснює професійне самоврядування, утворюється за ініціативи керівників позашкільних закладів мистецької освіти сфери культури та діє відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про громадські об’єднання» без статусу юридичної особи.

 

Опубліковано в газеті “Культура і життя”, 12 січня 2018, №2

Зі святами! Новорічні відео

Бог ся рождає

https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fbondareandre%2Fvideos%2F1672850646111878%2F&show_text=0&width=560
Jingle bells
https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fbondareandre%2Fvideos%2F1678158358914440%2F&show_text=0&width=560
Нова радість
https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fbondareandre%2Fvideos%2F1685400481523561%2F&show_text=0&width=560