Колекція червоних калин

Спробую створити колекцію. Поступово, може, поповнюватиму, щоб виріс калиновий гай.

Класична обробка для голосу і фортепіано, 2014. Друга редакція – 2022 року.

З репертуару хору ім. Верьовки. Аранжування А. Авдієвського, 1990. Перекладення оркестрового супроводу – Андрія Бондаренка.

Фортепіанна транскрипція Андрія Бондаренка з елементами джазу, 2022.

Дві полегшені версії для фортепіано (легка і зовсім легка)

Прощена неділя…

Кожен день може стати останнім, тому… Тому тут я напишу просто думки вголос… Можливо когось це убезпечить від помилок у майбутньому.

Паніку змінила злість. Звичайно злість на російських фашистів. Але не тільки.

Лють викликають люди, що пишуть щось про молитви, “Боже, закрий нам небо” і іншу єресь. Люди, запам’ятайте: Бог не допоможе. Доведено роками Голодомору-33 і іншими подіями нашої історії. Не допоможе. Як би ви не молились. Молитва – не більше ніж самогіпноз.

Лють викликають наші керманичі. Вони постійно брешуть, що ми, мовляв, переможемо, не сійте паніку і таке інше. І кидають напризволяще мирних жителів у Бучі, Ворзелі, Тростянці… Замість організувати вчасно евакуацію, попередити, що евакуюйтесь хто як може. Ніфіга. Тримайтесь без їжі води як хочете.

Лють від власної безпорадності. Тут сам винен, повірив цим дегенератам, які казали, що Путін не нападе, що це неможливо, що не сійте паніку… Сам винен…

Простіть мене, що займався нікому не потрібними нотами, замість оволодіти зброєю…

Апокаліптикум

Мрія кожного композитора – щоб його твори виконувались і після його смерті.

Я залишився у Києві і зараз, в умовах російської навали, кожен наступний день може стати для мене останнім. Тому я вирішив по можливості викласти ноти своїх творів на цей сайт і оголосити, що вони мають вільну ліцензію cc-by-sa-4.0. Тобто їх можна виконувати, навіть заробляти на тому, але згадувати автора незлим тихим. Ноти знаходяться в списку творів.

І ще – кожному, хто стверджує, що мистецтво – поза політикою, можете сміливо плювати в пику. Це безпринципні люди, на яких тримається могутність таких як Путін.

Щодо проекту “Світова класика українською”

Маю зробити невеличке зізнання.

Від самого початку проект “Світова класика українською” є не тільки естетичним, але політичним. Просто це не афішувалось.

Я спостерігав, як рясно використовуються російські переклади вокальної музики і просто російська музика в освітній практиці і прекрасно розумів який це матиме ефект – виховання симпатій молодого покоління до російської культури, виховання відчуття єдності з російським народом, і як наслідок – підготовка усіх передумов для російського недофюрера розпочати геноцид українського народу. Тому я докладав зусиль на мистецькому фронті, намагаючись поступово витіснити російський продукт з українського простору, або хоча би мінімізувати його використання, щоб таким чином максимально дистанціювати Україну від обіймів “братнього” народу.

Так, я мав чимало сильних супротивників, які, прикриваючись пієтетом до “співу мовою оригіналу” та “мистецтва поза політикою” докладали зусиль до протилежного.

І на жаль я виявився правим. Російський недофюрер розпочав геноцид проти нас. Російські війська розстрілюють мирних жителів, бомблять цивільну інфраструктуру – все як в часи Гітлера.

І чи зможемо вистояти – велике питання.

Дякую всім, хто був поруч всі ці роки.

Андрій Бондаренко

20 років Вікіпедії

#Wikipedia20#Вікіпедія20 Сьогодні відзначаємо 20 років Вікіпедії! З яких 14 я був активним дописувачем української і епізодично – деяких інших Вікіпедій.

Оглядаючись на ці роки: звичайно Вікіпедія пошейпила моє життя (to shape – дослівно не перекладається, щось середнє між “сформувала” і “скурвила” (іт. curva – крива)). Я познайомився з цікавими людьми, навчився писати тексти буквами, відвідав купу цікавих місць, і згаяв шалену купу часу, який міг витратити на щось інше (і відповідно упустивши попереднє). А… і ще надбав фотоальбом у Вікісховищі, з фотознимками моєї особи в найдивакуватіших ракурсах (один з них ви бачите). Що я дав Вікіпедії взамін? 100 тисяч редагувань, 7 тисяч нових статей різної повноти (вчора була 7002-а про негармонічні обертони) і майже 1,5 тисячі файлів, з яких близько 224 – це записи проекту “Світова класика українська“. Так, до речі, без Вікіпедії і Вікізустрічей ідея цього проекту мені би на думку не спала.

А найпідступніша річ – це самоспостереження. У Вікіпедії є садюги, які сортують твої зображення по роках і ти бачиш як з кожним роком твій писок шейпиться тільки в йому одному відомому напрямку. І є історія редагувань, де ти бачиш, як спритно ти множив букви у 2007 році і як зараз.

І на жаль серед дописувачів Вікіпедії вже чимало людей, які покинули наш світ, але їх внесок живе.

До дня музики: 5 міфів.

Я в МКСьогодні, 1 жовтня – ми відзначаємо День музики, проголошений Музичною радою при ЮНЕСКО в 1974 році. Музика – надзвичайно популярний феномен культури і, як і більшість феноменів, здобула безліч міфів. Ось їх би нам і хотілося сьогодні описати. Поїхали!

Міф 1: Музика дар Божий.

Насправді музика – це 99% майстерності і 1% – здібності, такі як музичний слух або голосові дані, які насправді так само розвиваються.

Майстерність дається роками практики і добрими вчителями. Автор цих рядків не без суму пригадує юнацькі роки, коли годинами проводив час за фортепіано, аби навчитись натискати клавіші свого інструменту в правильному порядку, у потрібний час і з потрібною силою. Не без суму, бо інші діти в цей час грали в футбол чи хокей (ігор на смартфонах тоді ще не було). Але ці заняття дали результат. І вдячний викладачам, які підказували, що є правильним, а що – ні.

Зі здібностями складніше. Що таке музичний слух? Попросту кажучи, музичний слух – це коли наші нервові клітини можуть достатньо точно визначити частоту звукових коливань, які долітають до наших вух. Або навіть навпаки – спочатку уявити собі ноту потрібної висоти, а потім її заспівати.

То може хоча би музичний слух – це дар Божий? Дослідження показують, що і музичний слух розвивається вже в процесі життя в ранньому дитинстві, у так звані «критичні періоди розвитку». А далі – знову-таки музична школа, де розповідають, що таке музичні інтервали, акорди, і як їх на слух можна розпізнати.

А як на рахунок голосу? На жаль автор цих рядків не володіє співочим голосом і тому схильний вірити в те, що співацький голос – так, це таки виключно Божий дар! Щоправда, якщо ви завітаєте до консерваторій у клас вокалу, Ви знову переконаєтесь, як багато залежить від вчителя і ще більше – від готовності початківця працювати над своїм голосом.

Міф 2: Музична мова – інтернаціональна.

Якоюсь мірою це так, якщо це інструментальна музика. З вокальною інакше – якщо ви чуєте «войкесапетекозіамор» – то без відповідних знань італійської мови, Ви ніколи не здогадаєтесь, про що ж насправді співає бідолашний Керубіно.

Але і з інструментальною музикою не все так просто. Можете зробити простий експеримент. Спробуйте прийти до продюсера модної FM-радіостанції і запропонувати йому щось авангардове, або фолькове. Скоріше за все, він ввічливо скаже вам «неформат». Або неввічливо. Чому? Саме тому, що мова, якою «спілкується» ваш авангардовий твір цьому продюсеру незрозуміла. І не тільки йому, але і тій аудиторії, заради якої він старається.

Пояснення цьому феномену досить просте. Музична мова так само, як і літературна – це певні знаки. Не такі конкретні, як у словах, але все одно знаки. Вони виражають наші почуття, емоції, віддзеркалюють наші думки або рухи нашого тіла. І щоб прочитати ці знаки – їх треба відчути самому, треба мати певний досвід, як ці знаки прочитати. І якщо ви ніколи не слухали авангард, а слухали лише реп – авангард вам буде не зрозумілий.

Міф 3: Музика об’єднує. 

З цим все дуже легко. Напевно ви стикались з ситуацією, коли у вагон метро вривається якийсь нездара і починає награвати щось популярне, частіше за все із російської естради. Або співати щось віддалено схоже на молитви поперек інтонації і ритму. Він об’єднує Вас з іншими пасажирами? Ви відчуваєте себе єдиним цілим з цим нездарою? Отож.

Музика може як об’єднувати, так і роз’єднувати. Все залежить від того, хто грає, що грає і для кого грає. До речі, ті хто складав правила метрополітену про це знають, і пунктом №4.16 записали, що грати на музичних інструментах у метро не дозволяється. Але хто в наш час звертає увагу на правила?

Міф 4: Музика зцілює.

Так, про це пишуть дуже багато. Навіть є така наука – «музикотерапія». Як правило, лікувальні властивості приписують музиці В.А. Моцарта. Інші приписують звучанню різних екзотичних інструментів східно-азійського походження, як наприклад глюкофон, співаючі чаші або діджеріду.

Але спробуйте дізнатись, від яких конкретно хвороб музика може зцілити? На жаль, єдина ситуація, де музика справді може допомогти – це для відновлення душевної рівноваги, для зняття стресу, для релаксу. Так, навіть ми би рекомендували музикотерапію для запобігання неврозу. Але щойно ви стикаєтесь зі справжньою хворобою, хоча би навіть такою легкою, як застуда – наша вам порада, шановний читачу – звертайтесь до лікарів, а не музикантів. І нехай лікар пропише Вам ліки, а не музичні твори.

Міф 5: Міжнародний день музики. Так і це теж міф!

Готуючись писати цю статтю, я відкрив Вікіпедію і спробував дізнатись, що пишуть про Міжнародний день музики різними мовами світу? Так ось, стаття про цей день є лише в чотирьох розділах Вікіпедії – нашому, російському, німецькому і естонському. Навіть англійці – співвітчизники  Ієгуді Менухіна, який ініціював цей день, не написали ані слова. Ані слова! При тому що кількість статей в англійській Вікіпедії скоро досягне 6 мільйонів!

Правда в західних країнах трапляються і інші «дні музики». Наприклад у французів є «Fête de la Musique», яке відзначається 21 червня. Про це свято у Вікіпедії написали хоча би 28 мовами. Але чи достатньо і цього для статусу міжнародного?

Тоді чим же  музика є насправді? Якщо вона не лікує, не об’єднує і навіть не всім зрозуміла?

Висловимо нашу думку. Музика – це мистецтво. Точніше, повинна бути мистецтвом. На нашу думку. Музика розкриває нам наші же можливості – відчувати, мислити, пізнавати навколишній світ і себе. Або не розкриває. Це вже залежить від вмінь музиканта.

Андрій Бондаренко,

піаніст, композитор.

До 10-річчя Вікімедіа Україна

тортСьогодні виповнюється 10 років з дня заснування організації «Вікімедіа Україна» (ВМУА). Ось цей торт зараз розділю з жінкою, а перед тим поділюсь деякими думками. 

Особисто я почув ідею створення «Вікімедіа Україна» від Юрія Пероганича і хоча не зовсім уявляв, що це буде, відчував, що ідея перспективна і варто докласти зусиль до її реалізації.

Скільки людей і на якому етапі підтримало цю ідею зараз важко сказати, але на установчі збори нас прийшло шестеро.  Рівно 10 років тому. До речі, із цих 6 досі членами ВМУА є лише 2. Але, на щастя, всі 6 із 6 живі.

Що можна записати в актив ВМУА за 10 років? Не претендуватиму на об’єктивність, напишу виключно свою особисту точку зору, причому не з точки зору ролі в культурному бла-бла-бла, як я це любив робити, поки був молодим, а з точки зору екзистенції.  Отже, поїхали:

  1. Чимало людей безкоштовно побували за кордоном.  Зокрема особисто я —вперше в житті (і ймовірно – востаннє) — в Німеччині, Італії і Гонконзі. Гонконг втілив одразу дві мрії мого життя — побувати в тропіках і залізти на 100-поверховий хмарочос. Дехто з моїх вікі-колег побував у США, Мексиці, Південній Африці, Македонії і ще ряді країн, і я за них радий. І Ви за них порадійте — вони заслужили на ці подорожі невтомною працею над статтями Вікіпедії.
  2. Ще кілька людей розширили для себе географію України. Зокрема, я вперше (і, схоже, востаннє) побував в Луганську. Це було за півроку до окупації. Скажу, що там були досить красиві довгоногі телиці, але Україна там існувала лише малесенькими острівцями. Зараз певно вже не існує.
  3. Ще кілька людей отримали призи за участь у конкурсах з написання статей Вікіпедії. Дехто — сертифікати членів журі. Я, до речі серед останніх.
  4. Дехто із нас зміг реалізувати нові творчі ідеї. Зокрема «Світова класика українською» без ВМУА певно би не стартувала. І справа не стільки в матеріальній підтримці, скільки у вірі. Щоб зрушити велику справу, має бути фанатична віра, і в мене була віра у вікімедійний рух. Зараз їй на зміну приходить віра в «культуру 3.0», але про це я пізніше напишу.
  5. І нарешті на якусь мить ми частково підмінили Мінкульт. Ні, рехворм ми не ініційовували, цур їх. Але ми створили каталог пам’яток культурної спадщини. Мінкульти інших країн таким займаються. В тому числі й ерефії. Але не наш. А ми тим зайнялись. І зробили. Більше 70 К пам’яток. Мабуть вже половиною з них можна милуватись на фотографіях у Вікіпедії. Я радий, що був до цього причетний.
  6. А, і ще одне. Щасливі власники телескопів тепер кожної безхмарної ночі можуть милуватися на зоряному небі маленьким астероїдом 17-ї зоряної величини, що має назву «Вікіпедія».

Не пишу про статті Вікіпедії, бо абсолютна більшість із них пишеться незалежно від того, існує ГО «Вікімедіа Україна» чи не існує. Я до речі писав на порядок більше, поки її не існувало.

Для чого я це пишу? Мабуть для того, щоб кожному з Вас побажати творити. Беріть і творіть. Це всяко краще, ніж передивлятись 100500-тий випуск зеленого кварталу.

А, і ще, ледь не забув. Також статистика. 3 із 6 присутніх на зустрічі 31 травня 2009 були музикантами. Тобто 50%. Із цих 3 осіб на сьогоднішній день членами ГО «Вікімедіа Україна» є 0 (нуль) осіб.

Гімн Вікіпедії v2.0

Радий представити вашій увазі новий відеокліп під назвою «Гімн Вікіпедії v 2.0»

Створено у співпраці з Володимиром Дьяченком на студії НАКККіМ за участі Павла Зубова (читець), Андрія Дьоміна (соло на саксофоні) і вокального ансамблю студентів КНУКіМ «Semplice» – художній керівник Олена Грицюк, а також моїх колег – дописувачів української Вікіпедії.

Гімн є вільним в усіх сенсах цього слова. І з точки зору авторських прав – його можна поширювати, створювати нові версії навіть не питаючи згоди автора. І з точки зору статусу – він не претендує на статус офіційного символу проекту, це просто дарунок во славу величному проекту (так само як і Гімн Атону, написаний давніми єгиптянами во славу бога Сонця, наприклад). Тому, до речі, англійською він має звучати як Wikipedia Hymn, або ще точніше – Hymn to Wikipedia.

 

 

Анонс: «Прелюдії і дії»

Запрошую на концерт в Національній спілці композиторів України 22 червня о 19.00.  В концерті прозвучать мої власні твори, дещо з фортепіанної класики і україномовна вокальна класика, яка звучала в проектах «Світова класика українська».

В концерті братимуть участь заслужений діяч мистецтв України Оксана Петрикова, соліст національної оперети Павло Бєльський, а також лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів Тетяна Кіченко, Марія Саламін, Оксана Євсюкова, Аліна Сердека, Сергій Борисенко, Павло Зубов, вокальний ансамбль  «Semplice», інструментальний ансамбль у складі Яків Душаков і Олександр Коваленко, а також юні виконавці – учень ДМШ № 24 Едгар Бондаренко, Іларіон Інтелегатор, учениці ДМШ №4 Наталія Нестерова, Анастасія Піастро .

прелюдії і дії

Концерт називається «прелюдії» і «дії» (прелюдія – pre + ludus + дія), тому що все наше життя складається власне із гри перед дією і самої дії. Концертна програма так само розпочнеться з прелюдій (С. Рахманінов, Дж. Гершвін та І. Карабиць), потім будуть представлені різні вокальні та фортепіанні твори і, нарешті, закінчиться прем’єрами – піснею «Прекрасний Києве» на слова М. Рильського (версія з фортепіано і струнними) та Гімном Вікіпедії версії 1.2 (версія зі струнними).

 

Програма:

Фортепіанна класика

  1. Сергій Рахманінов – D-dur op.23
    2-4 Джордж Гершвін – Три прелюдії
    5-6 Іван Карабиць – №№ 1, 10, 17 з циклу 24 прелюдії

***
7 «Оля-плакса» (1986) –  виконує учениця ДШМ №4 Наталія Нестерова.
8 «Калейдоскоп» (1989) – виконує Анастасія Піастро (ДШМ №4).
9 «Нектарниці» (із балету «Маугліана») – виконує Іларіон Інтелегатор
10 Едґар Бондаренко – «Зелені коники в траві» на вірші Леоніда Глібова. Виконує автор.

***

11-13 Вокальний цикл на слова Ліни Костенко (1991): «Розвиднілось траві», «Мене ізмалку люблять всі дереваа», «Мені відкрилась істина печальна»

– солістка Марія Саламін

***

Фортепіанні обробки народних пісень (2017-2018):
14-17  «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Ой сивая та і зозуленька»

18-20 Три пісні з балету «Аліса в дивокраї» – солістка Оксана Євсюкова

***

21 Джузеппе Верді, арія Жермона – соліст Павло Бєльський
22 Жорж Бізе куплети Тореодора – Павло Бєльський
23 Імре Кальман Дует Сільви і Едвіна – Тетяна Кіченко і Сергій Борисенко
***
24 «Прекрасний Києве» – солістка Оксана Петрикова, Богдан Карпук, Тетяна Куля. Віолончель – Яків Душаков, Скрипка – Олександра Коваленко. Фортепіано – Оксана Євсюкова і автор.

25 Гімн Вікіпедії – соло Павло Зубов і ансамбль «Semplice», художній керівник Олена Грицюк.

 

Вхід вільний. тобто на шару.