До дня музики: 5 міфів.

Я в МКСьогодні, 1 жовтня – ми відзначаємо День музики, проголошений Музичною радою при ЮНЕСКО в 1974 році. Музика – надзвичайно популярний феномен культури і, як і більшість феноменів, здобула безліч міфів. Ось їх би нам і хотілося сьогодні описати. Поїхали!

Міф 1: Музика дар Божий.

Насправді музика – це 99% майстерності і 1% – здібності, такі як музичний слух або голосові дані, які насправді так само розвиваються.

Майстерність дається роками практики і добрими вчителями. Автор цих рядків не без суму пригадує юнацькі роки, коли годинами проводив час за фортепіано, аби навчитись натискати клавіші свого інструменту в правильному порядку, у потрібний час і з потрібною силою. Не без суму, бо інші діти в цей час грали в футбол чи хокей (ігор на смартфонах тоді ще не було). Але ці заняття дали результат. І вдячний викладачам, які підказували, що є правильним, а що – ні.

Зі здібностями складніше. Що таке музичний слух? Попросту кажучи, музичний слух – це коли наші нервові клітини можуть достатньо точно визначити частоту звукових коливань, які долітають до наших вух. Або навіть навпаки – спочатку уявити собі ноту потрібної висоти, а потім її заспівати.

То може хоча би музичний слух – це дар Божий? Дослідження показують, що і музичний слух розвивається вже в процесі життя в ранньому дитинстві, у так звані «критичні періоди розвитку». А далі – знову-таки музична школа, де розповідають, що таке музичні інтервали, акорди, і як їх на слух можна розпізнати.

А як на рахунок голосу? На жаль автор цих рядків не володіє співочим голосом і тому схильний вірити в те, що співацький голос – так, це таки виключно Божий дар! Щоправда, якщо ви завітаєте до консерваторій у клас вокалу, Ви знову переконаєтесь, як багато залежить від вчителя і ще більше – від готовності початківця працювати над своїм голосом.

Міф 2: Музична мова – інтернаціональна.

Якоюсь мірою це так, якщо це інструментальна музика. З вокальною інакше – якщо ви чуєте «войкесапетекозіамор» – то без відповідних знань італійської мови, Ви ніколи не здогадаєтесь, про що ж насправді співає бідолашний Керубіно.

Але і з інструментальною музикою не все так просто. Можете зробити простий експеримент. Спробуйте прийти до продюсера модної FM-радіостанції і запропонувати йому щось авангардове, або фолькове. Скоріше за все, він ввічливо скаже вам «неформат». Або неввічливо. Чому? Саме тому, що мова, якою «спілкується» ваш авангардовий твір цьому продюсеру незрозуміла. І не тільки йому, але і тій аудиторії, заради якої він старається.

Пояснення цьому феномену досить просте. Музична мова так само, як і літературна – це певні знаки. Не такі конкретні, як у словах, але все одно знаки. Вони виражають наші почуття, емоції, віддзеркалюють наші думки або рухи нашого тіла. І щоб прочитати ці знаки – їх треба відчути самому, треба мати певний досвід, як ці знаки прочитати. І якщо ви ніколи не слухали авангард, а слухали лише реп – авангард вам буде не зрозумілий.

Міф 3: Музика об’єднує. 

З цим все дуже легко. Напевно ви стикались з ситуацією, коли у вагон метро вривається якийсь нездара і починає награвати щось популярне, частіше за все із російської естради. Або співати щось віддалено схоже на молитви поперек інтонації і ритму. Він об’єднує Вас з іншими пасажирами? Ви відчуваєте себе єдиним цілим з цим нездарою? Отож.

Музика може як об’єднувати, так і роз’єднувати. Все залежить від того, хто грає, що грає і для кого грає. До речі, ті хто складав правила метрополітену про це знають, і пунктом №4.16 записали, що грати на музичних інструментах у метро не дозволяється. Але хто в наш час звертає увагу на правила?

Міф 4: Музика зцілює.

Так, про це пишуть дуже багато. Навіть є така наука – «музикотерапія». Як правило, лікувальні властивості приписують музиці В.А. Моцарта. Інші приписують звучанню різних екзотичних інструментів східно-азійського походження, як наприклад глюкофон, співаючі чаші або діджеріду.

Але спробуйте дізнатись, від яких конкретно хвороб музика може зцілити? На жаль, єдина ситуація, де музика справді може допомогти – це для відновлення душевної рівноваги, для зняття стресу, для релаксу. Так, навіть ми би рекомендували музикотерапію для запобігання неврозу. Але щойно ви стикаєтесь зі справжньою хворобою, хоча би навіть такою легкою, як застуда – наша вам порада, шановний читачу – звертайтесь до лікарів, а не музикантів. І нехай лікар пропише Вам ліки, а не музичні твори.

Міф 5: Міжнародний день музики. Так і це теж міф!

Готуючись писати цю статтю, я відкрив Вікіпедію і спробував дізнатись, що пишуть про Міжнародний день музики різними мовами світу? Так ось, стаття про цей день є лише в чотирьох розділах Вікіпедії – нашому, російському, німецькому і естонському. Навіть англійці – співвітчизники  Ієгуді Менухіна, який ініціював цей день, не написали ані слова. Ані слова! При тому що кількість статей в англійській Вікіпедії скоро досягне 6 мільйонів!

Правда в західних країнах трапляються і інші «дні музики». Наприклад у французів є «Fête de la Musique», яке відзначається 21 червня. Про це свято у Вікіпедії написали хоча би 28 мовами. Але чи достатньо і цього для статусу міжнародного?

Тоді чим же  музика є насправді? Якщо вона не лікує, не об’єднує і навіть не всім зрозуміла?

Висловимо нашу думку. Музика – це мистецтво. Точніше, повинна бути мистецтвом. На нашу думку. Музика розкриває нам наші же можливості – відчувати, мислити, пізнавати навколишній світ і себе. Або не розкриває. Це вже залежить від вмінь музиканта.

Андрій Бондаренко,

піаніст, композитор.

Про рейтинги в освіті

На моїй роботі таки остаточно запровадили рейтингову систему, і стосується вона тепер усього науково-педагогічного персоналу, тобто і викладачів і концертмейстерів.

Система досить складна – різним видам роботи відповідає певна кількість балів, обсяг робіт множиться на бали і потім все це сумується. Втім, змоделювати свою стратегію на так і важко.

Математичне моделювання показує, що тепер для успішного проходження квесту я повинен кожного місяця організовувати концерт, писати 1-2 наукові статті, і час від часу займатися чимось більш глобальним, як наприклад конкурс, запис CD чи видання збірників.

Певна кількість балів мені звичайно перепаде від участі в звітних і інших планових концертах кафедри, але без того щоб самому собі придумувати заходи – ніяк.

В глобальних масштабах напевно це плюс – Україні швидше відкриватимуться незаслужено забуті українські вокальні переклади та і просто незаслужено забуті музичні твори (ну принаймні поки я не кинув цю затію).

Але є в глобальних масштабах і ризики. По ідеї така система відволікає викладачів від основної їхньої задачі – роботи зі студентами. Крім того, жорсткі часові рамки рано чи пізно надихатимуть багатьох науково-педагогічних працівників якщо не на плагіат, то принаймні компіляції. Очевидно стимулюватиметься і розвиток ринку послуг із написання статей на замовлення, а також ринок послуг різноманітних комерційних наукових журналів, зацікавлених друкувати за гроші ну майже абищо.

І, нарешті, у тих вишах, де можливо процвітає корупція (ні, я звичайно вірю, що в Україні таких немає, але раптом….), можна собі лише уявити, яке достойне пера Орвелла відкривається поле для маніпуляцій із зарахуваннями і незарахуваннями рейтингу.

Що прикро – на жаль в рейтингу відсутня позиція, в яку можна було би вписувати доробок у Вікіпедії. Це дуже велике упущення. Адже за великим рахунком – хто читає наукові журнали? Та майже ніхто. Особливо якщо це комерційний журнал на кшталт “молодого вченого”. А хто читає Вікіпедію? Мільйони щомісячно.

Якщо комусь цікаво, як ця система працює, то модель ось тут – Ratings_edu

Дитячі музичні школи: чого насправді хочуть реформатори?

дитячі школи - чого хочуть реформатори

4 грудня 2018 року у приміщенні ДМШ № 35 м. Києва відбулася нарада Всеукраїнської раду директорів закладів початкової мистецької освіти, на якій розглядалася «Концепція сучасної мистецької школи», ухвалена Наказом  Міністерства культури  від 20 грудня 2017 року. Оцінка концепції загалом була дана негативна. Чому?

 

Спочатку трохи передісторії. Ще за радянських часів по всій Україні, як і в інших республіках, була сформована мережа мистецьких навчальних закладів, яку можна зобразити у вигляді піраміди, в основі якої – дитячі музичні (а також художні, хореографічні і т.п.) школи, в середині – музичні училища, а на вершині – консерваторії, яких в Україні було 6. І хоча в репертуарі цих закладів інколи траплялись пісні про «дєдушку Лєніна», усі наші видатні композитори, такі як Володимир Івасюк та Олександр Білаш, Валентин Сильвестров та Іван Карабиць – усі вони пройшли через ці три ступіні: ДМШ – музучилище – консерваторія. Деякі замість музучилища закінчували Середні спеціалізовані школи («десятирічки»).

 

Перевагою системи було те, що мистецькі школи фінансувалися державою і плата за навчання в них була по кишені усім. Відтак і бажаючих навчатись було багато, всі мали змогу віддати до школи своїх дітей,  і якщо найталановитіші з них згодом ставали всесвітньо відомими артистами, то решта – їх вдячними слухачами, що розкуповували квитки у філармонії та оперні театри.

 

Звичайно, не можна стверджувати, що всі викладачі дитячих шкіл були і є чуйними, компетентними і творчими людьми. Траплялись і зануди. Саме з такими викладачами довелось стикнутися працівникам Мінкульту, які  написали в Концепції, що «система радянської школи створила безліч програм і методик, які діють і сьогодні, перетворюючи унікальність і неповторність творчої особистості в інструмент пропаганди цінностей певної державної системи». Але історія розставила все на свої місця – пропагандисти компартії відправлені на смітник історії, а пісні Білаша чи Івасюка слухатимуть ще багато й багато поколінь любителів музики.

 

Звичайно музична освіта не тупцює на місці і постійно розвивається. Викладачі створюють нові програми, підручники й хрестоматії, в яких все більше місця відводиться українським творам – це і народні пісні, і доробок українських класиків та сучасників. Щоправда, після знищення останнього нотного магазину в Києві, знайти ці новітні підручники буває непросто. Але на допомогу прийшов Інтернет з його мережею Інтернет-крамниць і форумів, де при бажанні можна знайти практично все.

 

З якими ж проблемами стикаються музичні школи зараз?

 

Протягом минулого року Громадською радою при Мінкульті було проведено опитування, що виявило найбільш актуальні потреби музичних шкіл – це оновлення матеріально-технічної бази, підвищення зарплат педагогічних працівників і оновлення  навчально-методичної літератури. Фактично всі три напрямки впираються у фінансування, бо і закупити нові музичні інструменти, і навіть надрукувати невеликий нотний збірник – все це коштує грошей.

 

Міністерство культури також проводило опитування. Щоправда це опитування стосувалось не так вивчення потреб музичних шкіл, як ставлення педагогів до роботи Міністерства. Результати нас не здивували – лише 34 % вважають необхідним розробляти нову концепцію, лише 17 % підтримують модернізацію «змісту освіти»  і – увага – 9 % опитаних «зазначили, що треба щось міняти, але це має робити Міністерство культури». Тобто, кажучи простіше, рейтинг довіри до Міністерства культури становить 9 %.

 

Що ж, вітаємо пана Міністра з таким результатом і подивимось, який висновок було зроблено?

 

Перше, що зробило Міністерство для вирішення проблем, це взяло Закон про Освіту, і змінило там термін «Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання)» на «мистецьку школу». Погодьмось, 2 слова замість 8 – це рішучий крок вперед. На щастя, Олександрові Шаліту вдалося переконати законотворців включити до прикінцевих положень Закону, що ці терміни розглядаються як рівнозначні (розділ VIII пункт 3-1), тож негативних наслідків від такого скорочення бути не повинно.

 

Друге, про що мріє Міністерство – це розділити дітей на тих, які планують здобувати мистецьку професію надалі і тих, які не планують. Про те, хто саме і в який спосіб ділитиме дітей, у Концепції не пишеться. Та й чи багато батьків напевно знають, яку професію обере їх дитина?

 

І нарешті третій стовп – це оновлення «змісту освіти». Ні, про заохочення авторів підручників не йдеться, про фінансування і розповсюдження друкованих видань теж, єдиний більш-менш конкретний описаний крок – це створення Електронного репозитарію навчальних програм, підручників і хрестоматій.

 

Отже, якщо зіставити реальні проблеми мистецьких шкіл і кроки Міністерства, реальні чи заплановані, то перетинаються вони хіба що у створенні Електронного репозитарію, який, якщо ініціатори якісно зроблять його, дійсно міг би сприяти принаймні оновленню «змісту освіти» . На цьому лінія перетину закінчується.

 

Але чому міністерство лишається глухим до потреб музичних шкіл?

 

Для відповіді на це питання зацитуємо кульмінацію міністерської Концепції:

 

«Кожна сучасна мистецька школа має визначити свою місію та затвердити стратегічний план свого розвитку»

 

Там же йдеться про те, що мистецька школа сама повинна розробляти програми, дбати про якість навчання і про наявність «достатнього навчального обладнання, музичних інструментів».

 

А що ж тоді має робити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв? Шукаємо назву цього органу в Концепції і бачимо, що його там немає. Тобто цей орган не робитиме Нічого з великої літери «Н». Саме так, нічогісінько.

 

Звичайно тут можна запитати, а можливо це і добре, що Мінкульт не втручатиметься? Свобода – це ж добре? Тим більш, якщо його працівники вчились у тих, хто перетворював «неповторність творчої особистості в інструмент пропаганди»?

 

Можливо і так. Власне доцільність існування Мінкульту ставили під сумнів вже чимало митців. Але послухаємо, що розповідають директори шкіл з регіонів.
– «У Тернополі запровадили картку тернополянина, і тепер учні мистецьких шкіл, яким з цією карткою не пощастило, муситимуть платити за навчання 1200 грн».

– «Місто Гола Пристань на Херсонщині утворило територіальну громаду, окрему від громади Голопристанського району. Відтепер в єдиній на весь район мистецькій школі, що знаходиться у райцентрі, матимуть змогу вчитися лише учні з самого райцентру, натомість діти з околиць у праві навчатися дискриміновані».

 

Цих двох прикладів достатньо для того, щоб поставити питання – що робити тим мистецьким школам, де керівництво об’єднаної територіальної громади дискримінує дітей за пропискою? Або й ще гірше –взагалі вирішить, що мистецька школа їй геть не потрібна?

 

Як не парадоксально, але найнадійнішим захисником дитячих мистецьких шкіл є самі діти. Допоки діти бажатимуть вчитися, допоки школу активно підтримуватимуть їх батьки – школа існуватиме. Про це йшлося на нараді. Тільки активна підтримка батьків, їх готовність в разі чого пікетувати  місцеві органи влади з вимогою зберегти мистецьку школу є єдиним дієвим захистом.

 

Звичайно є і інші шляхи. Скажімо, в нормативно-правовій базі можна знайти різноманітні запобіжники, серед яких, наприклад, субвенція з державного бюджету для загальноосвітніх шкіл, нормативи щодо забезпечення бібліотеками тощо. В Концепції до речі йдеться про розробку «Мінімальних стандартів забезпечення послугами початкової мистецької освіти громадян за місцем проживання», але якими ці стандарти бачать в Міністерстві, і чи увійдуть ці стандарти до нормативно-правової бази, це також залежить від нашої громадянської активності.

 

І нарешті, повернемось до питання, яке стоїть в заголовку – чого ж насправді хочуть реформатори?

 

Певний досвід аналізу роботи Мінкульту спонукає думати, що найбільше, чого хочуть в міністерстві – це мінімізувати свою відповідальність. І якщо йдеться про життя музичної школи – найбільше, чого хоче чиновник міністерства – аби школа не допікала його своїми проблемами. А поділ дітей на «напрямки» чи самостійне складання освітніх програм – це лише інструменти, які дозволять кожній конкретній школі як завгодно гнучко увігнутися у наскільки завгодно мікроскопічні можливості місцевого бюджету, не створюючи при цьому головного болю для пана міністра чи його підлеглих.

 

Андрій Бондаренко,

Композитор, піаніст, громадський діяч.

 

 Для довідки.  Всеукраїнська рада директорів закладів початкової мистецької освіти була заснована у 1985 році (первісна назва – «Рада директорів музичних шкіл Української РСР») і протягом понад 30 років свого існування відігравала значну роль у формуванні сприятливого нормативно-правового поля для діяльності мистецьких шкіл. З 2003 року Раду очолював Олександр Григорович Шаліт, заслужений працівник культури України, директор київської ДМШ № 35.

 

Відповідно до оновленого положення, Рада є саморегульованою громадською організацією, яка здійснює професійне самоврядування, утворюється за ініціативи керівників позашкільних закладів мистецької освіти сфери культури та діє відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про громадські об’єднання» без статусу юридичної особи.

 

Опубліковано в газеті “Культура і життя”, 12 січня 2018, №2

Пам’яті Олексія Курінного

IMG_4713
Олексій Курінний у 2015 році. Фото А. Бондаренка

Поховали Олексія Курінного. Він загинув в автокатастрофі, повертаючись з Варшави.

Мабуть найбільший талант Олексія Курінного полягав в тому, що він вмів докопуватись до сутності справи аж до самого кореня. Коли він докопувався до правди, він не вуалював її в політкоректні вислови, не намагався обходити гострі кути чи шукати завуальовані фразеологізми. Навпаки, він вмів подати правду в парадоксально гострому вигляді. Це звісно бісило його ворогів, але надихало нас. Таким я запам’ятав Олексія Курінного. При цьому в особистому спілкуванні (хоч і мало на жаль я його знав), він був дуже навіть простим, відкритим, але знов-таки дуже точним і влучним у думках. Читати далі

Опери В.А. Моцарта – українською

Вперше за останні кілька десятків років Ви матимете унікальну нагоду почути, як персонажі з опер Моцарта співатимуть рідною для нас мовою!

Цариця ночі, Дон Жуан, Фігаро і інші яскраві персонажі моцартівських опер зустрінуться на сцені, щоб подарувати Вам незабутню насолоду.

Усі сцени звучатимуть у неперевершених перекладах Миколи Лукаша та Євгена Дроб’язка, і – сюрприз – будуть власні переклади учасників концерту! Читати далі

Майбутнє мистецьких шкіл – що є найважливішим?

З 11 по 25 лютого я проводив опитування мистецької громадськості на тему майбутнього мистецьких шкіл. Ідея такого опитування виникла у зв’язку з планами міністерства щодо реформування початкових мистецьких закладів. Мета опитування – з’ясувати думку громадськості – що треба зберегти, що слід змінити. В опитуванні взяли участь 644 учасника. Дуже дякую всім, хто взяв участь. Отже публікую результати!

%d1%80%d0%b5%d0%b7%d1%83%d0%bb%d1%8c%d1%82%d0%b0%d1%82%d0%b8-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%81%d1%83%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-644

Найбільше очікують змін у забезпеченні інструментарієм та комп’ютерізації. Цей пункт вийшов на перше місце з 89,6 % і навіть трохи обійшов збереження самих шкіл (88,4%) та підвищення зарплат (79,8%)! Це вражаюче! Мабуть в більшості шкіл оновлення інструментарію востаннє відбувалося ще за Брежнєва, якщо так наболіло.

Меншою мірою, але є потреба (58,9 %) змін у навчальних програмах. Власне і тут можна поцікавитись, коли востаннє оновлювалися бібліотечні фонди, і відповідь мабуть буде аналогічною.

А ось очікування на реформи, рівняння на європейські моделі та перейменування – громадськістю не затребувані – менше 13%. І нарешті абсолютні аутсайдери опитування – економія бюджетів. Лише 1,2-1,4% погоджується з тим, що на мистецьких школах можна економити бюджетні кошти.

До речі, голосування йшло досить рівно. Лідери та аутсайдери опитування одразу ж виділилися. Це спостереження дозволяє стверджувати, що не було жодних “накруток” голосів, і похибка результатів є незначною.
%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d1%96%d0%ba%d0%b0-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%81%d1%83%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-644
Сподіваюсь у міністерстві культури ці результати побачать і знайдуть в собі мужність їх врахувати.

А між тим запрошую до участі ще в одному опитуванні, де ключові положення пропонованої реформи дещо конкретизовані. Ось тут – https://goo.gl/forms/NhpOgJdhMhvbPJx83https://goo.gl/forms/NhpOgJdhMhvbPJx83

%d1%80%d0%b5%d1%84%d0%be%d1%80%d0%bc%d0%b0-2

 

Майбутнє початкової мистецької освіти: проблеми і шляхи розв’язання

1. Виклики

Сучасні виклики існуванню  початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) (надалі в документі – ДМШ, умовно «дитячі мистецькі школи»)  пов’язані зі змінами в бюджетному кодексі, що призводять до зміни структури фінансування[1]:%d0%bc%d0%b0%d0%bb-1

Скорочення фінансування безпосередньо призводить до зменшення можливості ДМШ виплачувати зарплату викладачам, оплачувати комунальні послуги, оновлювати матерально-технічну базу, поповнювати бібліотеку, покривати інші витрати. В свою  чергу зменшення такої можливості призводить до зменшення обсягу уваги, яку ДМШ може приділити дітям, а в критичному випадку – до закриття ДМШ.

В масштабі країни це означатиме скорочення кількості дітей, що зможуть отримати якісну початкову мистецьку освіту, а також скорочення кількості робочих місць у галузі початкової мистецької освіти, тобто – деградацію початкової мистецької освіти.

2. Шляхи подолання

 Необхідною умовою для повноцінного функціонування ДМШ є збереження їх фінансування на належному рівні. Розглянемо декілька сценаріїв

Сценарій 1 – за рахунок плати за навчання

Теоретично підвищення плати за навчання в окремих випадках може забезпечити повноцінне функціонування ДМШ. Проте на практиці перепоною для реалізації цього сценарію є низький рівень доходів населення, і як наслідок – обмежені можливості батьків оплачувати навчання дітей.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-2

Очікуваним наслідком реалізації такого сценарію буде зменшення кількості дітей, що зможуть отримати початкову мистецьку освіту.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-3

Додатковим наслідком стане фактична дискримінація дітей з малозабезпечених сімей у праві на отримання початкової мистецької освіти.

Сценарій 2 – за рахунок місцевих бюджетів

 Теоретично збільшення видатків місцевих бюджетів на забезпечення діяльності на початкову мистецьку освіту в окремих випадках може забезпечити повноцінне функціонування ДМШ. Проте на практиці перепоною для реалізації цього сценарію є неспроможність багатьох регіонів належним чином фінансувати мистецьку освіту, і як наслідок – закриття ДМШ у найменш забезпечених регіонах.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-4

Очікуваним наслідком реалізації такого сценарію буде зменшення кількості дітей, що зможуть отримати початкову мистецьку освіту.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-3

Додатковим наслідком стане фактична дискримінація дітей з окремих районів у праві на отримання початкової мистецької освіти.

  Сценарій 3 – за рахунок диверсифікації початкової освіти

 Запропонований в Міністерстві культури сценарій [3, 4] передбачає, насамперед, диверсифікацію мистецької освіти на «формальну», яка передбачає повноцінний цикл, що дозволяє випускникам ДМШ претендувати на продовження мистецької освіти на професійному рівні та «неформальну», рівень якої є недостатнім для продовження мистецької освіти на професійному рівні.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-5

Очікуваним наслідком реалізації такого сценарію буде зменшення кількості дітей, що зможуть отримати початкову мистецьку освіту на високому рівні, хоча  й загальна кількість дітей, долучених до мистецької освіти може бути збережена.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-6

Таким чином кількість дітей, що зможуть отримати якісну початкову освіту зменшиться. Також зменшиться і кількість робочих місць у ДМШ. Додатковим ризиком є створення передумов до конфлікту між дітьми, що  в межах одного закладу отримуватимуть освіту різної якості.

Сценарій 4 – відродження субвенції з держбюджету

 Відродження субвенції з державного бюджету дозволить відновити повноцінне фінансування усіх ДМШ

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-7

Очікуваним наслідком реалізації такого кроку буде збереження ДМШ та створення передумов для подальшого поліпшення якості початкової мистецької освіти.

%d0%bc%d0%b0%d0%bb-8

Для реалізації цього сценарію існують два шляхи:

  • визнання бюджетної реформи 2015-2016 такою, що не виправдала очікування, і відродження ефективнішої бюджетної політики державних субвенцій
  • доповнення змін ст.103 Бюджетного кодексу положенням, що передбачає можливість субвенції місцевим виконавчим органам влади на діяльність ДМШ.

3. Висновки

 У доповіді розглянуто 4 можливі сценарії початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання).

Перевагою перших трьох сценаріїв є незначна економія коштів з державного бюджету (орієнтовно – порядку 0,25 % держбюджету[2]), натомість недоліком – суттєве зменшення кількості дітей, що зможуть  отримати якісну початкову мистецьку освіту (орієнтовно – порядку 50 % [3]) та (або) зменшення кількості мистецьких освітніх закладів. У довготривалій перспективі – зниження рівня підготовки абітурієнтів вищих мистецьких закладів та падіння рівня професійної підготовки митців в цілому.

Перевагою четвертого сценарію є збереження кількості дітей, що отримуватимуть якісну початкову мистецьку освіту та створення передумов для поліпшення якості мистецької освіти в країні в цілому. Недоліком – навантаження на центральний бюджет.

Зважаючи на те, що однією з цілей Довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ[4] є «удосконалення системи культурно-мистецької освіти — запровадження нових форм навчання, модернізація системи культурно-мистецької освіти, включаючи загальноосвітні навчальні заклади, поліпшення професійної підготовки чи перепідготовки кадрів, вдосконалення методичних та навчальних матеріалів, розвиток наукових досліджень та активізація міжнародного обміну»,  найбільш відповідним є 4-й сценарій – «відродження субвенції з держбюджету».

Використані джерела.

  1. Віталій Бабенко. Фінансування культури в Україні 2016 році. – Режим доступу: http://prostir.museum/ua/post/36265
  2. Юлія Кіндра. Реформа може спричинити закриття музичних, хореографічних і художніх шкіл. –  Режим доступу:   http://news.platfor.ma/save-khudozhny-shkoly-petition/
  3. Презентація Презентація засідання робочої групи «Початкова мистецька освіта» 18 січня 2017 року. –  Режим доступу:   http://bit.ly/2jUqZzL
  4. Лист Міністра культури від 1.02.2017 №83/7-4/15-17. –  Режим доступу:   http://bit.ly/2kKB5CJ
  5. Лист Міністерства фінансів від 28.12.2016 № 31-07010-7/36563, див. скан на сторінці «Питання реформи початкової мистецької освіти» блогу Громадської ради при Міністерстві культури України. –  Режим доступу:   https://mincult.wordpress.com/comission/artcomission/art_school_reform/

[1] Детальніше про скасування субвенцій – [1-2]

[2] За інформацією Міністерства фінансів відродження субвенцій на функціонування ДМШ потребує віднаходження в бюджеті порядку 2 млрд грн. [5] Загалом видатки держбюджету України станом на 2016 рік складають близько 800 млрд. грн.

[3] Оцінка орієнтовна і може коливатися в залежності від параметрів того чи іншого сценарію.

[4] Схвалена  Кабінетом міністрів України розпорядженням від 1 лютого 2016 р. № 119-р

 

Андрій Бондаренко
Представлено на розгляд Комісії з питань мистецтва та культурно-мистецької освіти Громадської ради при Міністерстві культури України 5 лютого 2017