Меритократія як царство розуму (стаття Марії Кроль)

Замість передмови:

Не розділяю дещо критичний настрій автора, але вважаю її статтю надзвичайно цікавою і корисною для усвідомлення ідеї меритократії, ії принципової відмінності від демократії, а також певних застережень влади достойних. Оригінал статті можна прочитати за посиланням http://www.cloudwatcher.ru/what-we-think/10/ 

Далі текст у максимально точному перекладі:

Вихід у світ у 1958 році сатиричного есе «Піднесення меритократії: 1870-2033» [1] позначив народження нового поняття в суспільно-політичній думці – меритократії або «правління достойних» [2]. Ця книга, написана англійським соціологом і політиком Майкл Янгом у вигляді рукопису, нібито складеного в 2033 році, розповідає про трансформацію британського суспільства на рубежі XX-XXI століть. На зміну класичному класовому поділу, що обумовлює місце людини в соціальній ієрархії наявністю у нього тих чи інших ресурсів (соціальне походження, достаток, зв’язку тощо), прийшов новий суспільний устрій, де відтепер тільки здібності та інтелект визначають соціальне становище людини. Правлячий клас, що формується не за принципом компетентності, перестав влаштовувати Великобританію, і в результаті проведення ряду реформ була поступово впроваджена система правління достойних – меритократія. Достоїнство (merit) людини, при цьому було визначено як поєднання двох елементів інтелекту (IQ) і вкладення сил (effort).

З 1990-х років усі повнолітні люди з IQ, зі значенням більшим від 125, належали до правлячого класу меритократії. Якщо раніше обдаровані здібні люди могли зустрічатися на різних рівнях соціальної ієрархії і часто ставали лідерами в рамках свого соціального класу, своєї соціальної групи, то тепер була сформована єдина інтелектуальна еліта. Ті, хто опинився внизу, не мали, як раніше, виправдань своїм невдачам в просуванні по соціальних сходах. За визначенням нового суспільного устрою вони заслуговували на нижче положення, тоді як здібніші опинялися нагорі соціальної ієрархії.

В 2033 році представники нижчих верств суспільства за участю деяких представників правлячої еліти повстали, вимагаючи рівності і безстанового суспільства. Права і якість життя людей не повинні визначатися вимірюванням рівня їхнього інтелекту і освіти, стверджували повсталі, кожна людина повинна мати можливість самому керувати своїм життям. Результатом повстання став кінець меритократії в британському суспільстві.

Малюючи досить похмуру картину меритократичного суспільства, результатом створення якого, зрештою, повинна була стати нова форма нерівності і панування одних людей над іншими, Майкл Янг поставив за мету застерегти британське суспільство від небезпеки обмеженості ціннісних орієнтирів. Автор намагався показати, що людське суспільство, яке в своєму прагненні до прогресу проголосило основоположною цінністю інтелект, втрачає людяність, втрачає гуманістичне начало.

Застереження Янга було, проте, багатьма не почуте. Зміст поняття меритократія – тобто правління людей найбільш здібних, освічених, і наділених інтелектом – було збережено. Але термін отримав при цьому в подальшому позитивне забарвлення. До меритократії стали прагнути в багатьох країнах, від Великобританії до Сінгапуру. Меритократія при цьому виступила як ідеологія, що маскує порядок речей, що існує і зміцнюється в рамках неоліберальної політики.

Меритократія як запорука прогресу.

На позначення суспільно-політичного устрою, що характеризується правлінням інтелектуалів, Майкл Янг вводить термін «правління достойних». Як пояснити такий вибір Майкла Янга, а також той факт, що пізніші прихильники меритократії не поставили під сумнів вкладений у термін зміст? Достоїнство, відзначає Амартія Сен, – не абсолютне, а відносне поняття [3]. Критерії достоїнства визначаються цінностями, що домінують у суспільстві. Називаючи прихід до влади найбільш здібних і освічених людей меритократією, Майкл Янг відображає панівні суспільні цінності і саме проти їх тотального панування він і виступає, малюючи негативний образ «правління достойних». Меритократія є по суті формою влаштування постіндустріального суспільства, говорить Деніел Белл, один з прихильників меритократії [4]. Інтелект і знання стали, проте, головною цінністю задовго до приходу сучасного інформаційного суспільства.

Розум, вільний від обмежень, від традицій і забобонів, необмежений пошук знання, раціоналізм і нескінченне прагнення до прогресу – одна з головних, або, можливо, головна спадщина Епохи Просвітництва. Порвавши з традиційними цінностями, філософи Епохи Просвітництва задали нову рамку світобачення та самовизначення людства. Одна з основ популярності меритократії як ідеології може бути знайдена саме в цьому прагненні до постійного зростання через використання все нових знань.

Верховенство розуму, розвиток у бік прогресу визначають головне достоїнство людини в рамках домінуючих цінностей – його здатність зробити свій внесок у загальний рух вперед. Внесок цей буде найбільшим, тільки якщо кожна справа буде виконуватися найздібнішими, найпридатнішими до її виконання. Поняття меритократії як правління найздібніших нерозривно пов’язано з поняттями продуктивності та ефективності. Так, прагнення до забезпечення найбільшої продуктивності, максимальної ефективності діяльності кожної людини, що бере коріння з раціоналізму Епохи Просвітництва, закладає основу для максимально високої швидкості руху вперед.

Можна припустити, що саме тут лежать витоки популярного визначення меритократії як дійсно справедливого суспільного устрою. Тільки ті, хто здатний домогтися найбільшої продуктивності, ефективності, найбільшого зростання і повинні бути на верхніх щаблях соціальної ієрархії. Тільки найздібніші повинні керувати, бо саме вони здатні залучати інших у бік прогресу, і в цьому легітимність меритократії в сучасному суспільстві.

Суспільно-політичний устрій, при якому правління здійснюють інтелектуали, було описано задовго до введення поняття меритократії Майклом Янгом. Так, Платон говорив про необхідність доручити управління державою філософам. Конфуцій у своєму вченні також проповідував необхідність знаходження при владі освічених правителів. Оспівуючи розум і прагнення до знань, обидва мислителі мали значний вплив на філософів Епохи Просвітництва, які шукали натхнення у древніх. Проте розум і набуття знань не виступали у Платона або Конфуція як самоцінні явища, вони були нерозривно пов’язані з такими поняттями як доброчесність і досягнення загального блага. Так, наприклад, одним з основоположних принципів вчення Конфуція був принцип «жень», що позначає гуманність, людинолюбство, милосердя. Прихильник загальної освіти без дискримінації за ознакою соціального стану, під освітою Конфуцій розумів єдність двох процесів: виховання і навчання [5]. При цьому, перший визначався як більш значимий. Метою освіти Конфуцій вважав духовне зростання особистості, її вдосконалення до ідеалу шляхетної людини або «цзюньцзи», носія вищих моральних якостей [6].

Саме проти визначення розуму та інтелектуальних здібностей людини в якості домінуючої людської цінності, що витісняє в рамках сучасної Меритократичної конкуренції всі інші, такі як людинолюбство, співчуття, солідарність, рівність, і виступає у своєму творі Майкл Янг.

«Кожен у меритократичному суспільстві отримує те соціальне становище, яке заслужив сам. Меритократія виступає за рівність можливостей на початку гонки, на відміну від егалітаризму, що виступає за рівність результатів на фініші. Тому саме меритократія є найсправедливішим суспільним устроєм», так стверджують прихильники «правління достойних», такі як теоретик постіндустріального суспільства Деніел Белл. Проте Майкл Янг  говорить про обмеженість ціннісних орієнтирів (narrowness of values) такого підходу. «Кожну людину слід поважати за те хороше, що в ній є» [7], при цьому розуміння «хорошого» не може обмежуватися інтелектом і здібностями людини.

«Якби ми оцінювали людей не тільки з точки зору їх розумових здібностей та освіченості, їх роду діяльності і впливовості, але й відповідно до їх доброти і сміливості, уяви і чутливості, здатності співчувати і щедрості, в суспільстві не було б поділу на класи [за ознакою інтелектуальної переваги]. Хто в такому разі міг би сказати, що вчений має більшу гідність, ніж швейцар, який є прекрасним батьком; що держслужбовець кращий за водія вантажівки, який чудово вирощує троянди?» [8] – свідчить маніфест повсталих проти меритократії в есе Майкла Янга.

Меритократія не тільки заперечує значущість перерахованих вище людських якостей, що не мають відношення до інтелекту, а й виступає в якості ідеології, яка не залишає місця солідарності між людьми. В основі меритократії лежить конкуренція: для того, щоб отримати високе положення в суспільстві і забезпечити собі високу якість життя, людина повинна постійно розвивати свої здібності і перевершувати в них інших людей. Коріння меритократії в індивідуальному, а не колективному початку. У цьому сенсі меритократія виступає як ідеологія близька капіталізму з його конкуренцією та необхідністю постійного зростання для збереження лідируючої позиції. Меритократія (цілком у дусі капіталізму) мало сумісна з ідеєю солідаризму. «На фундаментальному рівні – це [меритократія] антигуманне суспільство. Це просто занадто нелюдяно мати постійну конкуренцію між людьми практично у всіх областях, з постійною сортуванням, оцінкою, рейтингуванням людей в рамках прагнення до все більшої ефективності і все більш продуктивному суспільству … Це суспільство антигуманне просто тому, що воно руйнує всі засади братерства і солідарності. Воно підриває почуття приналежності людей до єдиної спільності …»[ 9], зазначає канадський філософ Кай Нельсен. Ідеологія меритократії близька за своєю суттю до так званого соціального дарвінізму, екстраполюючи біологічний принцип природного відбору на соціальний розвиток людського роду.

Обмеженість ціннісних орієнтирів, однак, не єдина проблема меритократії сучасного суспільства, яке хоча й не реалізувало повною мірою, але значною мірою сповідує цю ідеологію. Критикуючи меритократію, Янг виступає також як критик нерівності між людьми, обумовленої ієрархічним суспільним устроєм. Повторюючи кантівський постулат про людину як мети в собі, Янг стверджує, що не існує фундаментальної підстави для переваги однієї людини над іншою.

Визначивши в якості головної цінності розум, мислителі Епохи Просвітництва внесли також значний внесок у розуміння питання нерівності між людьми. Так, наприклад, Руссо або Бабеф стверджували, що протиприродний акцент, який ставиться в рамках класового суспільства на відмінності між людьми (на ті якості, які відрізняють одних від інших), дозволяє штучно створювати нерівність між членами суспільства. Саме на цей принцип спирається меритократія: захисники меритократії роблять акцент на тому, що відрізняє одних людей від інших (у даному випадку рівень інтелекту) і роблять з існування відмінностей висновок, що одні є більш гідними високого становища в суспільстві, ніж інші. Акцент має ставитися на тому, що об’єднує людей (на їх здатності до співчуття, до спільних дій і т.д.), а не на тих якостях, які їх розділяють, стверджує Кай Нельсен.

Меритократія як інструмент легітимізації.

Суспільство, де здібніші позиціонуються як такі, що мають моральне право приймати рішення за менш здібних, заперечуючи право останніх повноцінно брати участь у визначенні свого сьогодення і майбутнього, в кращому випадку може бути визначено як патерналістське. У гіршому  ̶  як диктатура, здійснювана одними людьми по відношенню до інших. Меритократія, однак, може таїти в собі більшу небезпеку, ніж класичні аристократія, олігархія або тиранія.

«Якби багаті та сильні заохочувалися загальною культурою суспільства вірити в те, що вони повністю заслужили все те, що мають, можна уявити наскільки  самовпевненими вони б стали. І якби вони були впевнені, що все це для загального блага [управління тими, хто не здатний сам ефективно вирішувати свою долю], як нещадно б вони захищали свої переваги. Влада розбещує і один із секретів здорового суспільства полягає в тому, щоб завжди існувала можливість критикувати владу … Але влада неможливо обмежити, якщо звичайні люди, незалежно від того, наскільки їх відкинула система освіти, не відчуватимуть моральне право протидіяти тим, хто займає високе становище»[10], каже Майкл Янг. У цьому значне досягнення демократії: в десакралізації тих, хто перебуває при владі, в тій системі стримувань і противаг, яка неможлива без інституту критики влади. «Природна» перевага правлячої Меритократичної еліти, «об’єктивно» підтверджується вимірюванням рівня інтелекту її представників в рамках освітньої системи, не залишає місця для критики влади. Одна з головних небезпек меритократії, зазначає автор теорії соціальної справедливості Джон Ролз, полягає в тому, що вона підриває основи самоповаги особистості, яка не належить до правлячої еліти. Адже низький соціальний стан трактуватиметься в такому суспільстві як «об’єктивна» нездатність на більше.

«Справедливість в такій же мірі головна чеснота соціальних інститутів, в якій істина – головна чеснота теорій пізнання», стверджував Джон Ролз. Якщо переформулювати це твердження: соціальні інститути, що існують поза концепцією справедливості, такі ж нелегітимні, як і теорія пізнання, що не претендує на ствердження істини (або наближення до неї). Це пояснення Ролза дозволяє зрозуміти зростання популярності меритократії в різних країнах світу в останні десятиліття. Меритократія як філософське обґрунтування нерівностей, властивих капіталізму, являє собою відмінну теорію справедливості. Вона забезпечує легітимність курсу, вибраного в багатьох країнах світу наприкінці XX століття: курсом на неолібералізм.

Майкл Янг сформулював поняття, яке виявилося певною мірою ідейно близьким до лібералізму, що існував уже не одне століття. Одним із прикладів втілення ліберальної думки, найближчим до того, що потім Янг назве меритократією, стала філософія «американської мрії» (American Dream). Кожен, незалежно від походження, має рівні можливості піднятися по соціальних сходах, все залежить тільки від здібностей людини і вкладених ним зусиль. Така концепція справедливості, що підтримує легітимність соціальних інститутів у США і дозволила прибулим з європейського континенту емігрантам порвати з класичним становим устроєм суспільства, які існували в Старому Світі. У той час як ліберальна концепція необхідності встановлення рівності можливостей (в протиборстві не тільки з становим суспільним устроєм, але і з соціалістичною ідеєю рівності результату) поступово проростала в європейському суспільстві, «американська мрія» як суміш лібералізму і капіталізму вже довгі роки повноправно панувала в американському суспільстві. Можна припустити, що стійкість американських соціальних інститутів і нездатність потужної ідеології соціалізму і егалітаризму зрушити їх з місця (одним із проявів чого можна вважати відсутність повноцінного соціалістичного руху і великих лівих партій в США) пояснюється «переконливістю» (в рамках вище описаного прагнення до прогресу) пропонованої ліберальної концепції справедливості.

Меритократія, як ідеологія, що була сформульована Майклом Янгом і отримала вплив всупереч його намірам, проте, не тотожна класичному лібералізму, одним із втілень якого стала американська мрія. Одним зі стовпів останньої є демократія. Меритократія ж являє собою по суті форму автократії, в якій влада належить «природній аристократії» – правлячій інтелектуальної еліти. Саме ці характеристики меритократії, що відрізняють її від американського лібералізму (суми політичного лібералізму та економічного лібералізму), зробили описану Майклом Янгом ідеологію популярною з розквітом неолібералізму (суми політичного консерватизму і економічного лібералізму).

Меритократія виступила як більш легітимна (як така, що вибудовує більш переконливу концепцію справедливості) форма консервативної неоліберальної ідеології.

Один з найбільш яскравих прикладів використання поняття меритократії для легітимізації неоліберальної політики пропонує на сьогоднішній день Сінгапур. Так, керівництво цієї авторитарної держави з радикально ліберальною економічною політикою позначило меритократію в якості однієї з ідейних основ свого режиму. Саме концепція меритократії визначена в якості ідеологічної платформи як системи освіти, так і всіх інших стовпів політики, що проводиться правлячою елітою.

Ще одним менш яскравим, але не менш промовистим прикладом використання риторики меритократії для легітимізації неоліберального ухилу стало визначення лідером британської Лейбористської (робочої) партії Тоні Блером меритократії в якості однієї з ідейних основ нової ідеології лейбористів в рамках зміщення партії вправо і її перепозиціонування з Labour в New Labour в 1990-ті роки.

Меритократія, таким чином, в якості нової ідеологічної концепції, мимоволі сформульованої Майклом Янгом, стала інструментом «маскування дійсності» і забезпечення відтворення існуючого порядку.

Мерітократія при цьому залишається тільки лише ідеологією: не існує історичних прикладів її абсолютного втілення в життя, адже соціальне походження, достаток, зв’язки та інші ресурси продовжують, як і раніше, в тій чи іншій мірі визначати можливості людини і відповідно впливати на просування по соціальних сходах. Сумнівною є також можливість абсолютного втілення мерітократії в життя в майбутньому. Тому холодне, антигуманне царство розуму, описане Майклом Янгом, навряд чи стане частиною історії.

Література:

  1. Daniel Bell, «On meritocracy and equality», National Affairs. Public Interest, Vol. 29, 1972, pp. 29-68.
  2. François Bourricaud, «Les antinomies de la méritocratie» dans Etudes, 1990, pp.335-345.
  3. Chares Brown, «Review of “Meritocracy and Economic Inequality” Edited by Kenneth Arrow, Samuel,  Bowles, and Steven Durlaf», Journal of Economic Literature, Vol. 39, No. 1, March 2001, pp. 93-104
  4. Norman Daniels, «Merit and meritocracy», Philosophy & Public Affairs, Vol. 7, No. 3 (Spring, 1978), pp. 206-223.
  5. Frédérique Gonthier, L’égalité méritocratique des chances : entre abstraction démocratique et réalisme sociologique, L’Anné Sociologique, vol. 57, 2007, pp. 151-176.
  6. Tony Judt , «Méritocrates», Le Débat, vol. 5,  No. 162, pp.3-8.
  7. Stepehen J. McNamee, Robert K. Miller Jr., The Meritocracy Myth, Rowmans&Littlefield Publishers, Oxford, 2004, 225p.
  8. Kai Nielsen, Equality and Liberty: A Defense of Radical Egalitarianism, New Jersey, Rowman&Allanheld, 1985, 325 p.
  9. Amartya Sen, Maxime Parodi, «Mérite et justice», Revue de l’OFCE, Presses de Sciences Po, vol.3, No. 102, pp.467-481.
  10. Michael Young, The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality, London, Thames & Hudson, 1958, 180 p.
  1. Владимир Клепников, «Конфуций — выдающийся педагог Древнего Китая», ИТОП РАО, http://www.eduhmao.ru/info/1/3812/24328
  2. Джон Ролз, Справедливость как честность, Логос, 1 (52), 2006, стр. 35-60.

[1]    Michael Young, The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality, London, Thames & Hudson, 1958, 180 p.

[2]    Термін являє собою незвичайне поєднання двох коренів — латинського (meritus – достойний) і грецького (kratos — влада).

[3]    Amartya Sen, Maxime Parodi, Mérite et justice, Revue de l’OFCE, Presses de Sciences Po, vol.3, No. 102, pp.467-481.

[4]    Daniel Bell, On meritocracy and equality, National Affairs. Public Interest, Vol. 29, 1972, pp. 29-68.

[5]    Необхідно відзначити, що саме у вченні Конфуція черпали натхнення правителі династій Цінь і Хань, за яких на державну службу приймалися найбільш «достойні», відібрані через систему іспитів, поза залежно від їх соціального походження.

[6]    Владимир Клепников, «Конфуций — выдающийся педагог Древнего Китая», ИТОП РАО.

[7]    Michael Young, The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality,  op.cit., p. 158.

[8]    Ibid, p.159

[9]    Kai Nielsen, Equality and Liberty: A Defense of Radical Egalitarianism, New Jersey,  Rowman&Allanheld, 1985, p. 161.

[10]  Michael Young, The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality,  op.cit., p. XVI.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s