Курйоз на концерті пам’яті Карабиця, однак…

Такий курйоз трапився в моєму житті вперше… Розповідаю просто заради того, щоб мої колеги були готові до такого роду ситуацій і гідно їх зустрічали.

Отже, все по порядку. 5 березня 2011 року, Малий зал Київської консерваторії (тобто “НМАУ”). Концерт присвячений пам’яті Івана Карабиця, в якому виконуються твори як самого Карабиця, так і його колег і учнів. В програмі концерту заявлено 18 номерів. Згідно програми особисто я беру участь в №2, №16 і №17.

№2 граю з альтисткою Поліною Кругловою  (imho альтистка №1 як мінімум в Україні) експромт Карабиця. Зіграли вдало (буде запис, викладу).  Далі сижу, чекаю в артистичній (“клас №79” навпроти залу),  наступного свого виходу –  №16, заявлено “Ретро-Сюїту” Жанни Колодуб, і №17, заявлено мою власну транскрипцію популярної пісні про калину, що за вікном. Обидва номери у 4 руки – разом з жінкою, Оксаною. Нашому виступу згідно програми передують виступи львів’ян  Йожефа Єрміня і  героя України лауреата премії ім. Т.Г. Шевченка, кандидата мистецтвознавства, завідувача кафедри історії української музики НМАУ, професора Мирослава Скорика (перерахував титули згідно буклету) в ролі концертмейстера власного романсу. Отже, з трепетом чекаю на появу Героя, що має передувати моєму виходу на сцену.

Однак….

ані Єрмінь, ані Герой України так і не  з’являються.  Натомість на сцену виходить співачка Ірина Пасічник, яка згідно програми має завершувати концерт.  Найцікавіше потім. Я вже змирився з тим, що завершувати концерт доведеться мені, а не Ірині, коли чую, що  Маріанна Копиця (вдова І. Карабиця) оголошує про… завершення концерту… Отакоє от…

Якби йшлося лише про виконання мого твору, напевно я би плюнув. Але підводити Жанну Колодуб ну зовсім не входило в мої плани.  Отже, виходжу на середину залу і на очах у здивованої публіки виразно демонструю наявність своєї персони…  Потім випрошую мікрофон і пояснюю, що я все ще існую, перепрошую що мушу ще затримати вельмишановну публіку в залі ще на кілька хвилин і сідаю за фортепіано.

Почуття свої не стану описувати , лише побажаю, шановний читачу, щоб з Вами подібні курйози ніколи не траплялися, а якщо раптом трапляться, то нехай цей  мемуар надихне Вас бути рішучими в діях і впевненими у своєму існуванні в цьому марнотному світі.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s